Літрозрив

Том Піккіріллі

Ніхто

Підготував: Денис Джурджа

Головний герой книги – добродушний сім’янин, котрий обожнює свою дружину і доньку, а вони обожнюють його, навіть не дивлячись на те, що він далеко не ідеальний мужчина, оскільки він намагається ігроманією замістити алкоголізм, а ще дуже полюбляє сигарети і шкідливу їжу. І от одного вечора, повернувшись додому він бачить посеред хати дочку з розтятим животом, котра в муках помирає, а в сусідній кімнаті убивцю, котрий якраз перерізає горло його дружині. От що може зробити жирний повільний курець і алкоголік, бачачи як спортивної тілобудови мужчина убиває його рідню?? Кинутись на захист сім’ї і в результаті отримати ножа в лоба.Лезо, ввійшовши на сім сантиметрів в череп пошкодило мозок, і в результаті місяці в комі, потім кататонія і повна втрата пам’яті. Єдине, що лишилося в його голові, це пам’ять про емоції, він запам’ятав біль утрати, жах і ненависть до того убивці, і ще не відновившись, ще не можучи навіть говорити, головний герой цілодобово сидів і тамував біль фанатично працюючи руками з експандером. А вийшовши з лікарні, одержимий бажанням помсти, до якої його спонукають малесенькі залшишки пам’яті, в яких фігурує лише біль, головний герой починає по крихтам збирати інформацію про себе: він приходить до свого дому, до своїх сусідів, до церкви, клубу АА, школи, де вчилась його донька… і по трішки, плутаними рваними шматками, його пам’ять починає частково повертатись. Але чи допоможе це знайти вбивцю? Та навіть якщо і допоможе, то що зможе зробити колишній лузер, а теперішній психічно не надто здоровий мужчина, з атлетичним жорстоким убивцем??

Я не скажу, що книга геніальна чи шедевральна, але вона явно варта уваги. Моментами мені здавалося, що Піккіріллі описує все трішечки надто пафосно або не надто логічно, але це повністю компенсується тим, як чітко і продумано автор описав психоемоційний стан всіх головних героїв. І в принципі, книга мені сподобалася.