Рецензія на “Книги крові” Клайва Баркера

%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b8-%d0%ba%d1%80%d0%be%d0%b2%d1%96

«Книги крові» Клайва Баркера з першого образу, метафори, сюжету занурюють читача у моторошний, інколи огидний, але завжди захопливий світ проникливих жахіть.

На світ твір з’явився у вісімдесятих роках минулого століття. Перше ж видання принесло англійському письменнику славу і визнання. Серія з тридцяти оповідань, розділена на шість томів, зайняла визначне місце у вибагливому світі літератури.

Це і не дивно. Адже на списаних кривавими літерами сторінках закарбовані історії на будь-який смак. Серед героїв оповідань є божевільні садисти й кровожерливі потвори, хитрі демони та мерці, яким не сидиться у могилах, привиди та живі ляльки, сам Диявол і ті, хто визначають долю світу. Їм на противагу виступають вчителі, вчені, клерки, поліцейські, студенти і не тільки. Проте розстановка сил не завжди виправдовує очікування і часто дивує. Фінали зазвичай не такі яким ми хочемо їх бачити чи зрозуміти, але такі якими мають бути – захопливі, дивні, очікувані й неочікувані водночас.

Особливої уваги варте оповідання-пролог, яке являє собою майстерно приготований аперитив. Він роздразнює, звиклі до горорних історій, рецептори та розпалює апетит читача. Образність опису «магістралі мертвих» захоплює і змушує прислухатись, чи не чутно сповнених крижаного спокою кроків блукаючих мерців.

Перехрестя дороги мертвих припадає на будинок номер 65 на Толлінгтон Плейс, де відбувається звичні для будинків з привидами речі. До вивчення містичного потойбіччя цього дому, береться експерт доктор Флореску та молодий шахрай-екстрасенс Саймон Макніл. Він дурить вчених і видає на замовлення «одкровення» від загублених душ. Проте скоро він розуміє – якщо ти не віриш у ту безодню, у яку вдивляєшся, це не означає, що вона не бачить тебе. Ігри зі світом відчаю, пекельних мук та вічного болю закінчуються, коли той світ проникає у канву реальності. Через шпарину, з перехрестя загублених душ полинули ті, хто бажали понад усе розповісти свої історії й покарати брехуна.

Так і народились «Книги крові» – у поєднанні муки та екстазу… на зраненому тілі… виведені примарними пальцями.

Коли я бралась за цю серію оповідань, я була налаштована скептично. Жанрова приналежність до сплаттерпанку мене відштовхувала і налаштовувала на хвилю необґрунтованої жорстокості та огидних деталей, якими приправляють слабкий сюжет. Але я була приємно здивована і захоплена майстерністю Клайва Баркера, Кожна історія, вишкрябана, вирізана, написана на тілі брехливого екстрасенса, одночасно відштовхує і притягує. Під час читання я постійно знаходилась у виваженому балансі відчуттів збудження, цікавості та очікування… Того приємного очікування, яке відчуваєш, коли відкриваєш подарунок надісланий незнайомцем – з острахом, ти щиро бажаєш розгорнути обгортку.

З усього багатоманіття сюжетів, кошмарних снів та божевільних зізнань мені припали до душі оповідання «Страх» (Коли граєш з чужими страхами не варто забувати про свої.),  «Сповідь савану» (Бажання помсти дає сили жити, навіть якщо ти помер), «Цапи відбували» (Не варто чіпати те, що тобі не належить, особливо якщо це дарунок померлим) та «Повстання» (Хто сказав що частини тіла ПОВИННІ служити людині?).

Клайв Баркер справедливо отримав від короля жахів Стівена Кінга звання «майбутнього жанру горор». Він доводить це у кожній своїй роботі, і «Книги крові» не виключення.

Юлія Андрієнко

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s