НА ДОБРАНІЧ, ХОЛОДЕЦЬ!

МОРГ

© роман-мтт

“…Є такі, що самі з першого разу до столу стають і ріжуть дуже гарно – сільські, до речі, діти – відразу видно, хто худобу розбирав – обережно працюють, а міські – тупі: розпанахають як ото щоб швидше, а потім тільки прибирай… ”

– Та не бійся! Чого ти хвилюєшся? Це ж вже не людина – холодець! – із сміхом сказав Іван Давидович.
Сергій, студент 3 курсу біологічного факультету принишк і якось вже геть скис.

– Не бійся – з мертвих кров не тече. Ну чого мовчиш? Не боїшся вже? – трохи спокійніше запитав Іван Давидович. Сергій мовчазливо кивнув.

– От і добре. Ти знаєш, чого я пішов на цю роботу? Хочеш розповім?

Сергію було зле: його нудило не тільки від самої присутності трупа, на який він навіть дивитися не міг, а лишень від однієї думки про те, що він має дивитися на цей розтин.

– Ну, раз ти мовчиш, то слухай: я боявся завжди крові, мертвяків і всякої нечистої сили. От і вирішив це виправити. Спочатку санітаром тут працював, потім до інституту вступив і став патологоанатомом. Спочатку тягав їх, потім асистентом був, ну а як диплома отримав, то з часом став тут завідувачем. Правда, як ще на першому курсі був, трохи в санітарах в дурдомі ходив, але не довго – сюди вернувся, хоч і платили менше: тут тихо і спокійно, а з психами – там ніяких нервів не вистачало. Я молодий сильний був, але з живими людьми працювати – то не моє. Як ото до моргу повернувся, на першому курсі, то відразу і життя налагодилося: чергування – все спокійно, нікого не треба вгамовувати – всі вже вгамовані, пігулки до рота комусь пхати – теж не треба, за порядком дивитися в відділені – теж не треба – всюди порядок, бач які всі тихенько собі спочивають? А зараз приступимо, дивись:…

Він говорив це розмірено, впевнено, наче таке життя – мрія кожної людини. Рухи обережні повільні. В руках скальпель: він веде по шкірі і та плавно розходиться в боки, оголюючи плоть. Крові трохи виступає, але не настільки, щоб не можна було розрізнити м’язові волокна, кістки. От вже скальпель дійшов до черева. Сергій слухав Івана Давидовича і наче як марив: слова лікаря долітали до нього через одне, неясно.

«Печінка, в нього геть ніяка, як ще так довго протягнув з нею, м-м-м?… Різні до мене студенти приходять, навіть з Індії і Ірану приводили, з перекладачем. Я терміни знаю, але спілкуватися добре не можу… Є такі що самі з першого разу до столу стають і ріжуть дуже гарно – сільські, до речі, діти – відразу видно, хто худобу розбирав – обережно працюють, а міські – тупі: розпанахають як ото щоб швидше, а потім тільки прибирай… »

– Чого мовчиш, студенте? Ми вже наче як і потоваришували з тобою! Чи тобі не цікаво?
– Іван Давидович, – несміло і перелякано почав Сергій, – як ми друзі, то може відпустите мене? Я нікому нічого не скажу! Розв’яжіть мене.
– Ні, друже – не можу. Ти мені потрібен. Та не хвилюйся – боляче не буде – я живих людей не ріжу – морока одна, – він трохи помовчав, а потім розчаровано зітхнув, – Е-хе-хех, не зрозумів ти мене, Сергійко, жаль… Не хвилюйся: присплю тебе, а за три дні сам захолонеш, остаточно. І буду я тебе роздивлятися вже так, як звик: холодець не жива людина – з ним набагато простіше.

Іван Давидович накрив розрізаного трупа простирадлом, дістав шприца, підійшов до Сергія і встромив голку в плече юнака: «Добраніч, друже-холодець, добраніч…» – спокійно і майже лагідно промовив він до Сергія, а той вже стомлено стуляв очі і щось намагався бурмотіти.

Патологоанатом прибрав шприца, розв’язав приспаного Сергія, переклав на каталку і відвіз його в зал з холодильними камерами. Відкрив одну з них, переклав тіло в скриньку для зберігання. Розтин Сергія було призначено за три дні.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s